Жив був страх. Він був дуже самотній. Ніхто не хотів з ним дружити. Всі намагалися від нього сховатися, втекти, не бачити, не відчувати його. Страх же, навпаки, намагався всім допомогти. Він завжди був, щоб захистити, врятувати від чогось, попередити про неминучу небезпеку.
Але найчастіше виходило, що ті, кому загрожувала небезпека, просто відмахувалися від нього, не чули його, не відчували і… траплялося лихо. А ті, кому НЕ потрібно було боятися, навпаки, прилипали до страху, як оси до меду, і відмовлялися йти туди, куди потрібно було, хоча загрози для життя не було.
Страх дуже переживав через те, що люди не розуміли його істинну суть.
Наприклад, люди безстрашно пробували всяку погань, від якої потім ламалася все їхнє життя. Інші боялися виконати свою заповітну мрію, проживаючи роки життя в жалю про втрачені можливості.
А ще його дуже пригнічувало, що люди тоннами поглинали новини про страшні катастрофи, жахливі аварії, жорстокі злочини, які лилися нескінченно з «зомбоящика». Від цих новин люди ставали похмурими, наляканими, тож їм (під виглядом турботи) можна було втюхати все що завгодно. Адже керувати натовпом, тримаючи його на гачку Страху, було дуже зручно.
І все ж, Страх дуже радів, коли з’являлись сміливці, які здатні були з ним поговорити. Ці сміливці, виявивши свій Страх, намагалися його зрозуміти.
«Привіт, мій Страх. Я тебе відчуваю. Про що ти зараз хочеш мені сказати?», – говорили вони.
І Страх завжди намагався показати людині наскільки реально те, що ця людина уявила.
Саме уява була ключем, яким відкривалися двері Страху. Уява могла рятувати, а могла і шкодити.
А щоб зрозуміти свій Страх потрібно було просто все уявити до самого кінця:
Що ж станеться, якщо я все-таки зроблю те, чого боюся?
Або що станеться, якщо станеться те, чого я боюся?
І якщо людина дійде у своїй до кінця, наприклад: «Що буде, якщо я зараз сяду п’яний за кермо? Що буде, якщо я вріжуся в когось або в щось? Що буде, якщо я зіб’ю на смерть людину? Що буде, якщо я розіб’юся на смерть?», То уява всіх наслідків зупиняла людини від дії, яка загрожувала небезпекою.
Або інший приклад: «Що буде, якщо написана мною казка нікому не сподобається? Що буде, якщо ніхто не зрозуміє, що я хотіла сказати? Як я буду з цим далі жити? Що буду робити?»…
Коли прозвучать усі відповіді на безліч питань у разі нереальної небезпеки, людину відпускає і навіть веселить надуманість її уяви.
Важливо довести ситуацію питаннями до самого-самого абсурду, перебільшувати свій Страх до тих пір, поки на дні страху не з’явиться Сміх.
Тоді Страх радісно прощається і йде «тренувати» інших…
Ті, хто навчився доводити до абсурду свій страх – це звичайні люди, які просто трішки сміливіше і інших. Вони завжди кажуть Страху «Дякую» за те, що робить їх свідомість чистішою. За те, що пробуджує уважність, розсудливість і здоровий глузд. За те, що Страх стає другом і захисником, а не все поглинальним безперервним кошмаром життя.
Адже скільки є на землі людей, стільки є Страхів. А може і більше.
Подумайте на дозвіллі:
• Який ваш найстрашніший Страх?
• Як ви з ним справляєтеся?
• Що ви уявляєте, коли боїтеся?
